03.05.2015.
Сьогодні доля закинула мене в руїни колись відомого міста Підгайці. Можна довго говорити про його давню історію проте для цього мабуть варто створити окремий блог, тому я лише скажу те, що місто стало суцільною руїною завдяки війнам, виселенню поляків і сприянню комунізму.

Все ж таки без короткого історичного екскурсу не обійтись. Перша згадка про місто 1397 рік. Згодом тут оселилися євреї і 1539 місто отримало магдебурзьке право. XVII століття зустріло Підгайці набігами татар, тому тут збудували могутній замок, який обороняв місто. Потім настав період Австро-Угорщини за якого в місті була споруджена нова ратуша(1886), залізниця Підгайці-Львів(1909), пам'ятник Адаму Міцкевичу (1897). Унікальним явищем Підгайців (якого я досі не зустрічав) є трикутна площа Ринок. Нова ратуша не стояла посеред площі, а вписувалась у архітектурну композицію кам'яниць площі Ринок. Усе було б добре, але місцезнаходження Підгайців виявилося дуже несприятливим: місто було поглинуте у війну і тому завдяки відступам москалів було двічі спалене. Згодом у 1918 році було встановлено владу ЗУНР. Потім настали скрутні часи пацифікації, радянських "визволителів", знищення понад 7 тисяч євреїв у Ґетто Вермахтом і знищення залізниці Львів — Перемишляни — Бережани — Підгайці ним же. В міста-руїни забрали звання райцентру і поступово воно почало ставати типовою совєцькою провінцією. У Підгайцях сталася дуже цікава історія із скарбом Молдови, який був захований у тутешньому замку, котрий зник з лиця землі остаточно у 70-хх. Про це можна прочитати тут. Під час українського наступу 14 червня 1919 року у Підгайцях загинув і похований на місцевому цвинтарі капелан УГА Василь Опарівський — батько дружини Степана Бандери Ярослави.
Все. Тепер остаточно досить історії. Її дуже багато, а я трошки в ній порився.

Місцеві жителі не помічають того, як тріщини гризуть застиглу музику. Українці остаточно втрачають свою історію на очах. Нехай костел і польський, але я вважаю, що треба зробити зусилля громади на те, щоб хоча б зберегти його як туристичний об'єкт. Надіюсь католицька громада міста з вроцлавським адвокатом поступово будуть повертати костелу автентичний вигляд. Це буде не скоро, але якщо поляки вже взялись за його відновлення (відновлена лише одна маленька вежа) то думаю не кинуть його.

Після відвідування костелу я запитав у місцевих мам, які вигулювали своїх дітей як добратися до центру міста. Мене просто поглинало бажання побачити трикутну площу Ринок. Таки дістався. Насправді нічого особливого в цій площі (яка по своїй суті площею зараз не є) немає. Просто ратуша не стоїть посередині площі. Схоже явище я вже бачив десь. Якщо пригадаю напишу.

Десь ще зберігся будинок в якому проживав Шопен (на фото), але знайти його мені не вдалося. Як завжди я залишаю у всіх місцях причину, щоб повернутися ще раз. Саме це й буде причиною в даному місті. Раптом в тому будинку стоїть рояль, клавіш якого торкався Шопен і я зможу на ньому зіграти щось з його творчості. Саме тому зараз піду шукати фортепіано і вчитись виконувати з усіма його цікавими рітенуто, як це задумав він.

Таким чином маємо хороший приклад міста з давньою і цікавою історією, яке перетворюється на руїну на очах завдяки бездіяльності українців. У ньому як і у всіх інших містах модно зараз ходити у футболках з тризубами, фарбувати все у синьо-жовті барви, але суть міста не міняється зовсім. Кольори нічого не змінять, а ось вишкрібати лайно з себе зсередини і любити середовище свого існування варто. А то поляки з Вроцлава котрі тут і не жили чомусь більше люблять цю землю ніж ми. Всім добра.
P.S. Автостопом не раджу сюди мандрувати. Тут дуже добрі дороги в порівнянні з сусідніми, але це лише тому що тут невеликий автомобільний потік і не їздять фури.