Моя наступна мандрівка починалася за декілька днів після приїзду додому. Я поміняв одяг і купив нової їжі, але цього разу доволі мало, адже за моїми розрахунками їжа мусила поміститися в безкоштовний ручний багаж в салон літака. Так-так, щоб потрапити в Норвегію мені довелось летіти. Здавалось би звідки у мене бідного студента гроші на літак, але не все так погано в цьому світі. Увага! За літак з Варшави до Торпу я заплатив 39 злотих! По сьогоднішньому курсу це 234 гривні. В дві сторони - 468 гривень. Ось так гігантські ціни на авіаперевезення доступні навіть студенту з України і навіть із сьогоднішнім курсом. Дивлячись на це думається про те як ми по-багатому жили коли євро було по 10).
Вирушив я знову з повним рюкзаком на кордон, цього разу на Польшу. Перетнув пішки кордон і застопив машинку до Перемишля. Водій мав справи в місті і я як завжди пішов оглядати Перемишль бо дуже його люблю. Просто прогуляюсь по місті і мені вже стає добре. Там досі є ще багато вулиць де я не бував. Купив квиток на потяг до Ряшева і знову блукав по маленьких вуличках міста.

Коли побачив новий потяг за маршрутом Перемишль-Ряшів то дуже здивувався. Такі бачив тільки в Варшаві на території Польщі. Поляки самі дивувалися новому потягу по цьому маршруту. Всередині є місця для подорожей з велосипедами і розгін у нього чудовий. Рівень комфорту як у німецьких, але не двоповерховий. З гарним настроєм я мчав на новому потязі і навіть трішки спав, але згодом потяг зупинився. Команда машиністів і контролерів забігала в паніці по потягу. Виявилося, що ми заїхали не на ту колію і тому поверталися до Ланцута. В кінцевому результаті потяг запізнився більш ніж на півгодини і тоді я усвідомив, що як добре, що я сів саме на цей потяг, а не наступний, адже тоді б я не встиг на свій дешевий автобус від PolskiBus. Все ж таки я встиг і сів на свій дешевий автобус, але далі звісно були нові пригоди, як же без них?

Мій автобус був дешевий не просто так, а тому, що прибував у Варшаву аж о 00:40 і тому на борту було мало людей. Я приїжджав на метро Віляновська і мав звідти їхати на станцію Двірець Віленський. Я б так і зробив, але навіть враховуючи те, що я приїхав раніше, останній потяг метро в потрібну мені сторону втік від мене прямо на моїх очах. Довелось йти на нічний маршрут автобуса. За півгодини я дочекався нічного автобуса. Плюс, а інколи й мінус нічного автобуса в тому, що більшість зупинок на його маршруті здійснюються по бажанню, тобто його треба ще й застопити, а то він проїде зупинку. Таким чином я дібрався до центру, але на годиннику вже була півдруга чи щось таке, тому я вирішив потусити по нічній Варшаві, оскільки моя команда вже спала на іншому берегу Вісли в районі під назвою Прага. Треба було мабуть не бути жидом і їхати з ними, але зате моя дорога була наповнена пригод. Поспав трохи на вокзалі Варшава Центральна спершись на рюкзак. Коли в очі вдарило денне світло я вирушив погуляти. Пішов звісно в старе місто з надією не побачити там людей. Так і сталось, о п'ятій ранку тут не було нікого крім прибиральників і тому я насолодився відновленими замковими мурами і кам'яницями сповна. Варшава дивне місто бо вона чомусь мене притягує. Точно впевнений що ще не один раз в ній побуваю. Зранку я добрався за потрібною адресою і вписався разом із своєю командою в гуртожитку українських студентів. Дякую Василинці, Галинці, Юлі, Андріані, Вікторії і Елі за те що прийняли нас бомжів.

Наступної ночі ми прокинулись о 4:30 і вирушили до Варшави Всходньої, щоб сісти на потяг до Шопена. З Шопену ми піднялись в небо о 07:50 і вже за півтори з лишком години ступили на норвезьку землю. Поляки навіть пропустили в ручний багаж консервовану в поліетилені квасолю, яку в мене вилучили норвежці на зворотньому шляху. Аеропорт називається Осло Санефйорд Торп, але насправді з Осло він не має нічого спільного, тому що розташований аж за 120!!! кілометрів від міста, а літаки приймає наче до Осло. Але зате дешевий квиток. Проте якби й летіли до іншого аеропорту то там нічим не краще - 60 кілометрів до міста, але з іншої сторони. Санефйорд - це місто за 6 кілометрів від аеропорту (перевірено ногами) і Торп це його назва. До автобану ми йшли близько трьох кілометрів, а потім стояли ще десь 2 з лишком годинки.
Шоком для мене було те, що всі досконало володіють англійською, а другим було те, що я питав людей на заправці чи вони їдуть в Осло і вони хитали головою, що так, але коли я питав чи можуть вони взяти мене і мого друга Богдана на борт свого авто вони відповідали ні. Це мене тупо вбивало. Я взагалі подумав, що стоп в Норвегії гірший ніж у Словаччині, але пройшло трохи часу і Аня з Дімою поїхали. Ми з Богданом постояли ще 5 хвилин і також поїхали. Мабуть ми вибрали не той час для стопу спершу.

Нашим водієм був старенький дідусь котрий працює фрілансером, відвідав 45 країн і одного разу хотів полетіти в Україну, але авіарейс відмінили через дуже густий туман чи шторм. В Норвегії взагалі норма, якщо падає дощ чи дме потужний вітер, але нам везло: ми навіть ходили в футболках. Наш водій купив нам на заправці гот-доги по 10 крон. Думаю для нього це не біда бо він спокійно літає на вихідні в Францію з дружиною. Згодом він нам розказав куди прямує. Він прямував на бьоздей паті до друга, а до іменника мав прилетіти його бойфренд з Відню. Ось вона Європа. Старенький дідусь про це розказує як про якусь звичну річ, але я після Відню вже не боюсь цих інопланетних створінь. Наш дідусь жив 20 років в Осло, а тому знав його дуже добре. Він провів нам екскурсію з машини і завіз нас до вокзалу. Це було чудово, ми хоча б побачили Осло і море з вікна автомобілю. Далі було ще цікавіше.

Ми розвідували територію і відкрили для себе оперний театр. Він просто ломить всі стереотипи оперного театру. Таке враження, що в Осло вирішили переплюнути оперу Сіднею. Я вважаю, що так і є, тому що вийшовши на дах цієї штукенції можна побачити гори, які розташовані вже за Осло. Неймовірне місце, але доволі дивне. Спробував воду в морі. Вона мене не шокувала, але от здивувало лише те, як норвежці в такій воді купаються. Щодо Осло то воно місто цікаве тому що виникає враження ніби воно чудово сплановане, а виникає, що ніби й ні. Головна пішохідна вулиця тягнеться від вокзалу до королівського палацу. Набережна переповнена наймодернішою архітектурою. Осло - це місто миру, оскільки тут видають Nobel Prize в області миру, а також Осло часто стає домівкою для політичних біженців з усього світу. На горі розміщена старенька фортеця. Ніяких бастіонів чи ровів - норвежцям це непотрібне. Фортеця побудована для того, щоб з гори обстрілювати з гармат кораблі, які підпливали до міста. Зараз в ній розташовуються закриті будівлі міністерства оборони. Але це все було пізніше. Спершу ми чекали довго на Діму і Аню. Дочекались. Вони застопили не так вдало як ми, але за 4 автівки доїхали.

Згодом ми зустріли нашого хоста Толіка. Працює в організації, яка шукала способи примирення конфліктів в Азії. Тепер він вивчає досвід норвежців, щоб застосувати його для України. Не знаю яким чином це можливо, але вірю, що йому це вдасться. Він показав нам весь центр Осло, а потім забрав до себе в квартиру. Довго ми не сиділи, а одягнувшись вирушили на озеро недалеко від квартири. Там на грилю приготували вечерю і сиділи аж до ночі. Було дуже холодно і ми мерзнули, а норвезькі діти в цей час купалися в озері. Дивні та й годі. Потім ми міцно спали, а зранку вирішили їхати в Крістіансан.

До Крістіансана знову довго стопилось хоча ми були на правильній заправці. Поруч нас стопили парочка поляків, яка приїхала в Норвегію щоб щось заробити на канікулах і вони прямували в Драммен. Я заснув на декілька хвилин на карематику, але згодом пішов їсти малину. Потім до мене прибіг Діма і сказав що нас бере чувак усіх чотирьох. Це було прекрасно і ми рушили до Ларвіка із датчанином на його "cтаренькому" 9-ти річному Вольво. Він має двох дітей, але живе з якоюсь молодшою кобітою з Бергена. Він в Норвегії з 1999-го. Розказав, що в Норвегії це обов'язок батьків ходити з дітьми в гори і навчити їх там виживати, але він поганий батько і не робить цього. З Ларвіка буквально за 5 хвилин нас взяла чувіха напівнорвежка-напівфіліпінка на VW Жуку. Розмовляти з нею було цікаво. Їй 29 років і вона здобуває третю освіту. Після економіки і ще чогось вона зрозуміла, що то все не її і зараз вона вчиться на інструктора водіння для дітей. Влітку працює в дьютіфрі в Торпі бо вона живе в селі поруч з ним. Але найцікавішим фактом було те, що коли ми сіли в машину вона одразу ж запитала чи мені подобається її музика. Там грало щось електронне. Вона сказала, що з мого вигляду помітно що я люблю метал, але я переконав її, що я меломан. Вона сказала, що любить метал під настрій і друг з її села - це барабанщик Kvelertak. Що? Я їхав з подругою барабанщика Квелертаку. Та це неймовірно. Ось вона металічна Норвегія. Потім ми слухали ще Мітлу і Мейденів і гнали на максимальних оборотах того жука. Дорога була дуже красивою і ми заїхали в шикарне місто Крістіансан.