Найпівденніше місто Норвегії і саме тут вмирає Отра.

В Крістіансані ми вийшли біля гігантської річки Отра котра витікає десь в горах біля Бергену. Звідти ми попрямували до церкви в ценрі міста біля якої ми мали зустрітися з Анею і Дімою. Перше враження від міста - це велике село. Крістіансан побудований так, що центр міста Квадратурен розташований окремо від всього іншого міста у зв'язку з тим, що саме тут колись було місто, а всі навколишні поселення - це були передмістя. Тепер це одне велике як для Норвегії місто (86000 людей) з центром площею 1 кілометр квадратний. Саме обійшовши цей центр ми з Богданом подумали, що це і є ціле місто. Як же ми помилялися. Коли ми знайшли головну площу то були шоковані наскільки тут мало людей.

Ми чекали Аню і Діму дуже довго, тому я вирішив зайнятися бізнесом, а саме - шуканням порожніх пластикових пляшок. Як і в Німеччині в Норвегії у ціну кожної пляшки закладена певна вартість і потім можна цю пляшку здати і отримати назад свої гроші. Більшість норвежців здає пляшки, але якщо людина гуляє по місту і випила свій напій то вона зазвичай викидає його в смітник. Бідні люди обшукують смітники і таким чином збирають пляшки. В електричці в Німеччині я чув історію, що один росіянин збирає пляшки після футбольних матчів і на тому виживає. Я вирішив зайнятися такою ж справою, тому облазив всі смітники в центрі міста. Згодом почало темніти і коли я вернувся з новим уловом порожніх пляшок Аня і Діма уже приїхали. Щось їм не везло в стопі і тому вони затрималися, але це не біда бо по нас приїхав наш хост Діма. Він живе в будиночку в горах в селі Венессла за 10 кілометрів від Крістіансана. В його будиночку є перший поверх, який в нього орендують шведи, але так як влітку їх немає він дозволив нам заночувати там. Ми були змучені дорогою і відкриванням нового міста, а Діма вгощав нас традиційною норвезькою стравою (ось тільки назву я забув) і мило жартував. Неймовірне йому дякую за такий прийом.

На матрасах і в спальниках ми чудово виспались і Діма відвіз нас в центр міста. Перше що ми зробили - це пішли здавати зібрані вчора пляшки і відписувати батькам в інтернеті. Поки здавали пляшки Аня знайшла в супермаркеті бутерброд з креветками в якого вийшов термін придатності і їй дозволили забрати бутерброд безкоштовно! Такі ж правила діють і у багатьох інших країнах, але мені досі не вдавалося знаходити нічого, а тут я вперше побачив такий спосіб виживання на практиці. Після цього ми вирушили вивчати набережну і фортецю Крістіансана. Фортеця тут нетипова і майже зовсім не воювала. Подружившись з місцевими панами норвезькими лебедями ми вирушили на місцевий ринок риби. Він тут призначений для туристів, тому ціни тут були захмарні, але нам дали продегустувати копченого лосося з полуницею та якогось місцевого безалкогольного вина. Згодом ми вирушили в місцевий будинок культури, який після Осло нас не вразив своїм зовнішнім виглядом зате вразив чудовим квартирником та теплом, тому що надворі був неймовірний вітер, який нас здував.

Після того як наші тіла зігрілися ми вирушили на міст, що з'єднує Крістіансан з островом Odderøya, щоб відвідати найпівденнішу точку цього міста. Доречі переходячи міст на острів ми побачили Спрінтера з українським номером, але не встигли його зупинити. Я вирішив застосувати стару схему із Словаччини і показував тризуб пальцями, але не встиг. На острові ми не знайшли нічого крім галереї, декількох хатинок, альтанок та закинутих військових об'єктів. Весь острів - це парк в якому росте повно дикої малини, а вийшовши до берегової лінії можна побачити неймовірні краєвиди. Недоліком краси як і зазвичай в Норвегії був неймовірний вітер. Коли ми виходили до берегу нас просто здувало.

Ми пообідали бутербродом з креветками і халвою і вирушили назад в Крістіансан. Після повернення в центр ми вирішили прогулятись по центральних вулицях. Оскільки це був вихідний то людей тут було доволі багато як для Норвегії, а ще проводився якийсь марафон, тому кругом бігали аматори спортсмени. Ми завітали знову в супермаркет і цього разу наш улов був набагато більший: ми винесли зіпсованих крабів на 900 крон. Продавець вибачився перед нами, що не може нам їх замінити їх на нових оскільки ми забрали всі краби з цього супермаркету. Також він попросив нас підписати чек про те, що він не магазин не несе відповідальність за наше здоров'я, але прочитавши в інтернеті, що краби придатні до вживання в Україні 3 місяці, а не 8 днів, як в Норвегії ми були спокійні. Потім полазивши ще біля декількох озер і надивившись на місто з скали я ляг на нагріту сонцем скалу і трохи заснув. Ввечері нас забрав Діма і вже згодом ми вчились готувати крабів, а ще пізніше товкти їхні клешні.

Зранку нас зустрів дощ і тому ми вирішили дочекатись кращої погоди. Дощило не сильно, але з нашими рюкзаками це було доволі небезпечно. Потім Діма вивіз нас на заправку в напрямку Ставангера і ми попрощались з ним. На цій заправці ми довго безуспішно зависли, як і завжди в Норвегії. Потім я розвідав, що можна стопити на автобусній зупинці, що була розташована перед заправкою, тому Аня і Діма вирушили туди, а я з Богданом залишились на заправці. Я безуспішно опитував всіх, а Богдан стояв на виїзді з табличкою і о диво: один хороший хлопець на завантаженій старенькій Тойоті згодився нас взяти. Це був Нік. Він прямував до своєї дівчини в містечко десь під Ставангером з Осло, оскільки він переїжджав до неї, а згодом вони мали переїхати в Ставангер. Він якомога компактніше склав свої речі і я з Богданом влізли в його авто. Часто буває так, що ми поміщаємось, а ось мій рюкзак запхати - це вже проблема. Таким чином ми остаточно сказали Крістіансану па-па. Надіюсь, що колись ще повернусь сюди.